січень>>МіШОК>>Культура

КІНО

У популярності санкт – петербурзької групи “Кіно” є щось непояснене - і, дійсно, успіх, слава, масове визнання, що як правило, знаходять виконавця після сплеску його творчої активності, прийшли до “Кіно” тоді, коли група,

можна сказати, існувала вже тільки в уяві шанувальників. Рік “Кіно” почався на весні 1988, коли група цілком зникла з музичних обріїв: не виступала, не репетирувала, а учасники її були вже зайняті реалізацією власних творчих планів. Здавалося, лише випадково, вони викроїли час і завершили роботу над альбомом “Група крові”, що вже півроку знаходився в незакінченому стані. Він то і став поштовхом до вибуху “кіноманії”.

C G

День как день, только ты почему-то грустишь,

F G

И вокруг все поют, только ты один молчишь,

C G

Потерял аппетит и не хочешь сходить в кино,

F G

Ты идешь в магазин, чтобы купить вино

П-в

C G

Солнце светит и растёт трава,

C Am

Но тебе она не нужна,

C G

Всё не так и всё не то,

C Am

Когда твоя девушка больна

Ты идешь в магазин, головою поник,

И как будто иссяк чистый горный родник

Она где-то лежит, ест мёд и пьёт аспирин,

И вот ты идёшь, на вечеринку один

П-в

А починалося все восени 1981 року, коли на уламках давно забутих команд “Пілігрім”, “Абзац” та “Палата номер 6” виникло тріо “Гарін і гіперболоіди”. Через кілька місяців склад його зменшився до дуету, а назва перетворилась в “Кіно” - тоді за ним ховалися Віктор Цой і Олексій Рибін. Вони вступили до Рок - клубу, восени наступного року дебютували на його сцені, записали альбом “Сорок п`ять”, що отримав свою назву по сумарному часу звучання, дует разом виїхав в Москву і зник на цілий рік. Потім виступали вже вп`ятьох, після чого зненацька розпалися.
І все ж у травні 1984 р. “Кіно” з`являється знову. Віктор Цой (гітара, вокал); Юрій Каспарян (гітара); Олександр Тітов (бас) і Георгій Густав – Гур`янов (ударні). За де-кілька місяців провели репетиції нової програми і “темною конячкою” вийшли на сцену 11 пітерського рок – фестивалю, де зробили дійсну сенсацію, ставши одним з головних відкриттів сезону. Звання лауреатів Рок – клубу “Кіно” підтверджувало ще двічі – 1985 і 1987 роках. Восени 1984 р. Тітова замінив Ігор Тихоміров – по сумісництву бас - гітарист “Джунгл” і “Поп – механіки”. З тих пір склад “Кіно” - якщо не вважати епізодичних появ різноманітних гітаристів, клавішників – залишається незмінним. Пісні “Кіно” приваблюють слухачів свіжими мелодичними рішеннями, а відмінна гра ансамблю дозволяє говорити про нього як про дійсний зразок рок – групи. У текстах В. Цоя – а він є автором практично всього репертуару “Кіно” – романтичні мотиви змішуються з сугубо реалістичними, побутовими, відображаючи внутрішній світ молодої людини.

Після успіху альбому “Група крові” і виходу на екрани фільму С. Соловйова “Аса”, у якому коротка поява «Кіно» стала навряд чи не найбільш значним моментом усієї картини, група ніби знаходить другий подих. Відновляється концертна діяльність, проходять успішні гастролі, як вдома, так і за кордоном – зокрема у Данії, де група брала участь у добродійних акціях руха “Некст тіп”, Франції, де “Кіно” виступило на найбільшому рок – фестивалі в м. Бурже і на щорічному фестивалі радянського року “ Знову в СРСР” в Італії.

15 серпня 1990 р. Цой загинув в автокатастрофі. В січні 1990р. “Мелодія” випустила останній альбом “Кіно”, допрацьований в студії музикантами групи на основі чернеток, зроблених В. Цоєм за декілька днів до смерті.

ДИСКОГРАФіЯ. Магнітоальбоми: «45» (1982), «46» (1984), «Начальник Камчатки» (1984), «Это не любовь» (1965), «Ночь» (1986), «Группа крови» (1988), «Звезда по имени Солнце» (1989), Платівки: «Red Wave» - 6 пісень («Биг Тайм Рекорду». США, 1986), «Ніч» (ВФГ «Мелодія», 1988), «Останній герой» («Вольва Продуксьон». Франція, 1989). «Кіно». (ВФГ «Мелодія», 1991).

В 60 – ті вони були новою хвилею. В 70 – ті від них нудило глядачів. Чим стане для них нове тисячоліття? Може це вирішиться вже зараз...

“Якщо часто запинаєшся – подивись під ноги...”

ПАНК - так раніше називали на вуличному жаргоні повій. Саме в цьому значенні слово зустрічається у п’єсі У.Шекспіра «Міра за міру». В Америці на початку ХХ століття його відносять вже до в`язнів - «шісток». Пізніше слово ввійшло в основний лексикон і сьогодні вживається в значенні «бруд», «покидьки».

«Гаражний рок» з’явився в США в 1964 році, де шалений успіх Beatles і Rolling Stones викликав появу величезної кількості місцевих ансамблів.

За прикладом своїх заокеанських однолітків американці відразу взяли гітари і почали грати музику власного твору, розмовляючи, зрозумілою «своїм», мовою про болючі проблеми підлітків - звичайно ж, у першу чергу, про любов і секс, але також і про інші питання, що хвилюють молодь. Через декілька років цей потужний всеамериканський бітловський рух ввійшов в основу рок-музики під тою самою назвою «гаражний рок». Звідки з’явилася така дивна назва? Усе пояснюється дуже просто: аматорські групи проводили репетиції в основному в гаражах - більше їм просто нікуди було подітися.
«Гаражні» панки співали у своє задоволення, не будували меркантильних планів і були відомі лише в середовищі своїх родичів, друзів і сусідів. Їх творчі пошуки відповідали на запити не масової, а локальної аудиторії (школи, коледжу, району).

НАДАЛІ, до середини 70-х років стилю, ідейно близького до гаражного року, не існувало. Однак прагнення грати просту, агресивну рок-музику з елементами епатажу не залишало окремих представників молодіжної субкультури. Виявилося, що зерна її щедро розкидані по всій Америці.

Проросли вони, правда, лише місцями: у Нью-Йорку, Чикаго, Детройті, де в другій половині 60-х років з`явилися групи MC5, Velvet Underground та Iggy Pop & the Stooges. Ці ансамблі згодом стали загальновизнаними пращурами панк-рок-руху 70-х років.

MC5(Motor City Five - «П’ятірка з міста моторів», тобто Детройта, центру автомобільної промисловості в США) – нецензурні вирази голосним, жорстким саундом. Лютий антигромадський настрій музикантів виражався в текстах пісень і вчинках виконавців. Їх діяльність загалом дуже походить на класичний варіант більш пізньої панк - групи, за винятком маленької деталі: MC5 у руслі 60-х років були впевнені, що рок здатний змінити у світі все, що завгодно...

Velvet Underground зводили каліцтво до рангу красоти і були ще більш незвичайним ансамблем для свого часу. Вони піднімали у своїх творах теми, на які було накладено табу: статеві збочення, споживання наркотиків, соціальна відчуженість, жорстокість товариства, повна безвихідь і розчарування в майбутньому серед молоді. Ці проблеми посилено забувалися всіми. А в музиці і текстах пісень Velvet Underground відчувалась руйнівна дія сучасної урбанізованої цивілізації.

Stooges відтворював собою третю складову частину панк - року - візуальну. Лідер ансамблю Іггі Поп скаженів та бешкетував на сцені: він міг спокійно зняти штани під час концерту або роздряпати собі груди до крові, або плюнути в публіку.

Але в ті роки заряд ненависті, виплеснутий у эйфоричне середовище полунаркоманів, в ціль не влучив. Більшість слухачів тоді не сприйняли ні музики, ні ідей MC5, Velvet Underground і Stooges. Думка була загальновизнаною: гірше не буває.

Ольга Куницька