|
Загадкові
малюнки в перуанській пустелі
Наска – найвидатніші і в той же
час непояснені твори людини - були
мало кому відомі до 1939 долі. Саме
цього року пілоти, які пролітали
над пустелею на маленькому
аероплані, звернули увагу на
чудовий візерунок із хаотично
пересічених довгих прямих ліній.
Це
відкриття викликало великий
інтерес. Спочатку археологи
припустили, що це залишки
древньої іригаційної системи. Для
її дослідження в Перу виїхав
археолог Поль Косок з
університету в Лонг-Айленді (США).
З повітря
візерунки виглядали неосяжними,
але на землі через нерівну
поверхню Косок ледь знайшов їх: «Лінії
можна було розрізнити, тільки
якщо дивити на них уздовж.
Декілька ярдів у бік - і нічого не
можливо помітити.” Після перших
ретельних вивчень подиву Косока
не було межі: за його кресленнями
виходило, що це було чітке
зображення великого птиха,
розрізнити з землі яку було
неможливо. Як можна було створити
такий малюнок? Косок досліджував
долину і виявив обриси
величезного павука, за яким
випливали дюжина інших малюнків,
що зображували або тварин, або
геометричні візерунки. Він не міг
зрозуміти, ким був цей загадковий
художник і що це був за народ, що
залишив після себе такі твори
мистецтва.
У 1946 році
Косок передав свої записи доктору
Марії Райхе, німецькому
математику, яка цікавиться
древніми обсерваторіями, з ім’ям
якої зв’язана практично вся «канонічна»
історія загадкових малюнків
пустелі Наска. З того часу Марія
Райхе стала найвидатнішим у світі
фахівцем з проблеми Наска,
працюючи практично поодинці,
дізналась багато нового про
способи створення цих картин.
Вона поспішала зафіксувати точні
розміри і координати всіх
малюнків і ліній, поки їх не
знищили туристи й автомашини.
Як
встановила Райхе, малюнки були
виготовлені досить простим
способом: на жовтуватій землі
лініями викладено тонкий
прошарок темних каменів. Але, хоча
фізично така робота досить не
важка, проект був вкрай складним.
Славу
малюнкам Наска принесли Эріх фон
Денікен та інші шукачі слідів
космічних прибульців. Пустеля
була оголошена ні чим іншим, як
древнім космодромом, а малюнки -
своєрідними навігаційними
знаками для кораблів прибульців.
Інша версія говорила, що малюнки в
пустелі є картою зоряного неба, а
в самій пустелі колись існувала
грандіозна древня обсерваторія.
Відомий
астроном Джеральд Хокінс, прибув
у Перу в 1972 році, щоб з’ясувати, чи
є серед малюнків пустині Наска
знаки, що вказують на зв’язок з
астрономічними спостереженнями (цих
знаків не виявилося). Його
здивувало, що лінії незвично
прямі - відхилення складає не
більш 2 метрів на кожний кілометр.
«Таку фігуру неможливо було б
створити навіть за допомогою
фотограмметричного проміру, -
вважає він. - Ці лінії дійсно
абсолютно прямі, ми б не одержали
такого результату, навіть
скориставшись сучасним
аерозйомкою. І невикревленність
ліній зберігається впродовж
багатьох миль.».
Марія
Райхе впевнена, що тільки
доторкнулася до древньої
таємниці: «Що найбільше вражає в
цих наземних малюнках - це їх
величезні розміри в поєднанні з
пропорціями. Як вони могли
зобразити фігури тварин із такими
точними обрисами і точно
вивіреними розмірами - загадка, що
ми вирішимо не скоро, якщо взагалі
вирішимо». Райхе зробила, правда,
одну обмовку: «Якщо, звичайно,
вони не вміли літати…»
Саме це
намагався довести Білл Спорер,
резидент США в Перу, член
Міжнародного дослідницького
товариства. Люди, які створили ці
візерунки, мабуть, мали
походження з двох подібних
народів, відомих як культури
Паракас і Наска, що у період до і
після нашої ери займалися
землеробством. Але ці народи
відомі своїми успіхами у
мистецтві ткацтва і прикраси
глиняних виробів, і це дало
Спореру ключ до розгадки. Чотири
шматки тканини Наска з
розграбованої могили, виявленої
недалеко від перуанських
малюнків, були досліджені під
мікроскопом. Було вияснено, що
древні перуанці використовували
у своїхматеріях краще
переплетіння, ніж ми
використовуємо при виготовленні
сучасної парашутної тканини, і
більш міцне, ніж у сучасних
тканинах для повітряних куль - 205
на 110 ниток на квадратний дюйм у
порівнянні з 160 на 90. На глиняних
горщиках виявлені зображення
предметів, що нагадують повітряні
кулі і повітряних зміїв із
стрічками, що розвиваються.
Почавши
розслідування, Спорер натикнувся
на стару легенду інків про
маленького хлопчика на ім`я
Антаркві, який допомагав інкам у
боях, літаючи над супротивниками
і повідомляючи про розташування
їх загонів. На багатьох тканинах
Наска зображені літаючі люди. Ці
легенди виникли дуже давно, але
відомо, що і сьогодні деякі
індійські племена Центральної і
Південної Америки роблять для
своїх церемоній повітряні кулі і
запускають їх під час ритуальних
святкувань.
Ще одна
загадка перебуває в так званих «ямах
для вогнища», якими закінчуються
багато прямих ліній. Це круглі ями
приблизно 10 метрів у діаметрі з
обвугленими каменями. Спорер
разом із декількома іншими
дослідниками вивчив ці камені на
предмет того, чи не є вони
кратерами від падіння небесних
тіл, і засвідчився, що почорніли
вони від впливу сильного джерела
тепла. Може бути, на цьому місці
було розведене велике багаття, що
зігрівав повітря усередині кулі?
У листопаді 1975 року
ця теорія піддалася перевірці.
Тільки з тих матеріалів і
технологій, що могли бути
доступні індіанцям Наска, була
побудована повітряна куля. Під
нею запалили вогонь, і куля
відправилася в політ із двома
пілотами в очеретяному кошику. З
усіх гіпотез із приводу
виникнення такого зробленого
візерунка ідея з кулею була
найкраща. Але мета усього цього
дотепер незрозуміла. Може, це була
своєрідна форма поховання, і тіла
мертвих вождів Наска відправляли
на чорних повітряних кулях - в
обійми бога сонця? Може, птах й
інші величезні істоти
символізують вічне життя цих
вождів? Але навіщо їм знадобилися
такі прямі лінії? Відповіді немає... |
