|
Відкрилися
двері білого мерседесу і, з
допомогою двох хлопчиків –
волонтерів, вийшла Наталочка.
Вона озирнулася, радісно гукнула:
“Усім привіт!”, - і, за секунду, з’явилася
у залі студії. Поки всі збиралися,
дівчина перебувала у країні
спогадів. “Так! – зітхнула вона з
невеликим сумом - два, з половиною,
роки тому, все було зовсім не так…”
Наталочка
навчалась у загальноосвітній
школі. Іноді заходили
однокласники “злизати” щось у
Лютіка (так Наташа, люблячи,
називає свою сестру). Коли було
тепло, вона виходила на двір.
Телефон мовчав і ця тиша зводила з
розуму дівчину, яка прагнула
ходити, бігати, літати… Але
оточуючі обрізали крила, кажучи:
“Ви не можете ходити. Що Вам
робити у суспільстві? Навіщо Вам
дискотеки?”
Та
Наталія не здавалась. Вона мріяла
про час, коли не буде межі між
здоровим і хворим. Ми ж усі люди!
Просто дехто з особливими
потребами.
Закінчила
школу з золотою медаллю, вступила
до престижного університету на
юридичний факультет.
Ось
з цього все і почалось. Добра
знайома сім’ї
– директор Соціальної служби для
молоді Подільського району -
знала про думки дівчини і
повністю їх поділяла. Тому, в
одній із розмов, запропонувала
відкрити клуб спілкування для
молоді з функціональними
обмеженнями. Чому цікава молодь
має сидіти вдома, коли є змога
зустрічатися?
Так,
14 лютого 1998 року (у День святого
Валентина), зібралися хлопці та
дівчата, які прагнули спілкування,
взаєморозуміння, тепла і дружби. З’явився
клуб “Сяйво Надії”, який
насьогодні має десятки
прихильників. На чолі – Наталочка,
яка прикладає чимало зусиль, щоб
кожна зустріч була незабутньою. В
цьому їй допомагають працівники
Соціальної служби для молоді м.
Києва, волонтери Мобільного
центру відділу опіки ССМ і,
звичайно, самі члени клубу.
Мрія
збулася. Море друзів, телефон
розривається і синіє після
годинних розмов, поїздки у цікаві
місця. Одна з таких поїздок.
кардинально змінила життя
Наталки.
Влітку,
1999 року, Соціальна служба надала
Наталочці змогу поїхати до табору,
у Пущу – Водицю, де дівчина
очолила літературний гурток.
Зустрічі учасників не пройшли
даремно. Під кінець зміни, було
вирішено випустити новий журнал з
екзотичною назвою “Оазис”. З
певних причин, він не вийшов, але
була створена
літературна студія ”Джин”.
Зустрічі, вірші і просто цікаві
бесіди – все це захоплювало
Наталку і вона неслась без
зупинки.
“Наталя,
Наталя” – гукнули дівчата – “Починається”.
Потроху стихав гул збуджених,
радісних голосів членів студії,
які давно не бачились і поспішали
поділитися новинами. Важкі
спогади зникали. Але це ще не
кінець, творчі люди ніколи не
зупиняються!
Лютик |
